Загальні відомості про імунізацію

Одночасне введення різних вакцин

За рідкісними винятками одночасне введення вакцин є безпечним, ефективним і зручним. Воно особливо рекомендується, коли діти можуть бути недоступними для майбутньої вакцинації або коли дорослим потрібні кілька вакцин перед міжнародними подорожами. Винятком є одночасне введення пневмококової кон'югованої вакцини та менінгококової кон'югованої вакцини MenACWY-D дітям із функціональною або анатомічною аспленією — ці щеплення не слід проводити під час одного візиту, їх слід проводити з інтервалом ≥ 4 тижнів. Якщо показана вакцинація проти менінгококових серотипів B та серотипів A, C, W та Y (раніше доступна лише окремо), рекомендується комбінована вакцина MenACWY та MenB (5).

Одночасне введення може включати комбіновані вакцини (див. таблицю Вакцини, доступні в Сполучених Штатах Америки) або застосування ≥ 1 вакцини з одним антигеном. Більше ніж одну вакцину можна вводити одночасно, але у різні місця для ін'єкції та з використанням різних шприців.

Якщо живі вірусні вакцини (наприклад, проти вітряної віспи, кору-паротиту-краснухи [MMR]) не вводяться одночасно, їх слід вводити з інтервалом ≥ 4 тижнів (1).

Багато дитячих вакцин рекомендовані для одночасного введення, особливо в перший рік життя. Загалом вакцини розробляються для введення відповідно до графіків, які оптимізують їхню ефективність. Хоча у деяких пацієнтів можуть виникати побоювання щодо надмірного антигенного впливу, імунна система піддається значно більшому впливу антигенів у повсякденному житті. (див. також Застосування кількох вакцин одночасно)

Довідковий матеріал щодо введення вакцин

1. 1. National Center for Immunization and Respiratory Diseases. General recommendations on immunization --- recommendations of the Advisory Committee on Immunization Practices (ACIP) [published correction appears in MMWR Recomm Rep. 2011 Jul 29;60:993]. MMWR Recomm Rep. 2011;60(2):1-64

2. 2. Centers for Disease Control and Prevention. Chapter 3: Immunization Strategies for Healthcare Practices and Providers. CDC Pink Book. 2021. Доступ здійснено 17 квітня 2025 р.

3. 3. National Vaccine Advisory Committee. Recommendations from the National Vaccine Advisory committee: standards for adult immunization practice. Public Health Rep. 2014;129(2):115-123. doi:10.1177/003335491412900203

4. 4. Centers for Disease Control and Prevention. Adult Immunization Standards. 2024. Доступ здійснено 19 лютого 2025 р.

5. 5. Collins JP, Crowe SJ, Ortega-Sanchez IR, et al. Use of the Pfizer Pentavalent Meningococcal Vaccine Among Persons Aged ≥10 Years: Recommendations of the Advisory Committee on Immunization Practices - United States, 2023. MMWR Morb Mortal Wkly Rep. 2024;73(15):345-350. Опубліковано 18 квітня 2024 р. doi:10.15585/mmwr.mm7315a4

Алергія

Для багатьох вакцин єдиним протипоказанням є серйозна алергічна реакція (наприклад, анафілактична реакція) на вакцину або на один з її компонентів.

Алергія на яйця є поширеною в Сполучених Штатах Америки. Деякі вакцини, вироблені в системах клітинної культури, включаючи більшість вакцин проти грипу, містять слідові кількості яєчних антигенів. Рекомендації CDC щодо вакцини проти грипу вказують, що пацієнтам з алергією на яйця в анамнезі слід вводити вакцину проти грипу. Алергія на яйця не вимагає додаткових заходів безпеки для вакцинації проти грипу, окрім тих, які рекомендовані для будь-якого одержувача будь-якої вакцини, незалежно від тяжкості попередньої реакції на яйця. Може бути використана будь-яка вакцина проти грипу, рекомендована з урахуванням інших факторів віку та стану здоров'я реципієнта. Однак тяжкі алергічні реакції на яєчний білок є протипоказанням для введення вакцини проти жовтої лихоманки (яку вводять людям, що планують поїздки до ендемічних районів).

Згідно з даними CDC, локалізована або відстрочена реакція гіперчутливості на тимеросал, ртутьвмісну сполуку, не є протипоказанням до введення вакцини, яка включає тимеросал (див. CDC: тимеросал та вакцини). Застосування тимеросалу у вакцинах значно зменшилося з кінця 1990-х років, головним чином через занепокоєння громадськості щодо впливу ртуті.

Синдром Гієна-Барре

Пацієнтам, у яких протягом 6 тижнів після попередньої вакцинації проти грипу або вакциною, до складу якої входять антигени дифтерії, правця та безклітинні антигени кашлюку (DTaP), розвинувся синдром Гієна-Барре (СГБ), вакцина може бути введена, якщо вважається, що користь вакцинації перевищує ризики. Наприклад, у пацієнтів, у яких синдром розвинувся після введення дози DTaP, лікарі можуть розглянути можливість введення дози вакцини у разі спалаху кашлюку, однак такі рішення слід приймати після консультації з лікарем-інфекціоністом.

Були рідкісні повідомлення про СГБ після вакцинації певними вакцинами проти COVID-19, зокрема вакциною Ad26.COV2.S (1). Однак ймовірність розвитку СГБ після вакцинації є низькою порівняно з ризиком розвитку СГБ, пов’язаним із інфекцією COVID-19 (2). Вакцина Ad26.COV2.S більше недоступна.

Консультаційний комітет щодо практики імунізації більше не вважає наявність синдрому Гієна-Барре в анамнезі протипоказанням або застереженням щодо використання менінгококової кон'югованої вакцини, хоча він залишається зазначеним в інструкції до застосування (див. CDC: інформація про безпеку менінгококових вакцин).

Лихоманка або інше гостре захворювання

Висока гарячка (температура тіла > 39 °C) або важке захворювання без лихоманки вимагають відтермінування вакцинації, тоді як незначні інфекції, такі як застуда (навіть з невисокою гарячкою) — ні. Це застереження запобігає плутанині між проявами основного захворювання та можливими небажаними ефектами вакцини, а також запобігає накладанню небажаних ефектів вакцини на основне захворювання. Якщо це можливо, вакцинацію можна відкласти до одужання.

Вагітність

Вагітність є протипоказанням до вакцинації КПК, інтраназальною (живою) вакциною проти грипу, вакциною проти вірусу вітряної віспи, вакциною проти лихоманки чикунгунья, вакциною проти жовтої лихоманки та будь-якими іншими живими вірусними вакцинами. Для вагітних пацієнток слід відкласти введення вакцини MenB до розрішення вагітності, окрім випадків, коли є підвищений ризик для пацієнтки і користь від вакцинації переважає потенційні ризики.

Консультативний комітет щодо практики імунізації рекомендує відкласти вакцинацію 9-валентною вакциною проти вірусу папіломи людини та рекомбінантною вакциною проти герпесу до завершення вагітності (див. Рекомендований графік імунізації дорослих за медичним станом або іншими показаннями).

Імунодефіцит

Пацієнти з імунодефіцитом, як правило, не повинні отримувати живі мікробні вакцини, які можуть провокувати розвиток важких або смертельних інфекцій. Якщо такий стан викликаний імуносупресивною терапією (наприклад, застосування високих доз кортикостероїдів [≥ 20 мг преднізону або еквіваленту протягом ≥ 2 тижнів], антиметаболітів [наприклад, протипухлинних препаратів], імуномодуляторів, алкілувальних сполук, опромінення), слід відмінити живі вірусні вакцини до відновлення імунної системи після лікування (інтервал часу залежить від використаної терапії). Пацієнти, які отримують імунодепресанти з приводу будь-якого з широкого спектру захворювань, включаючи дерматологічні, шлунково-кишкові, ревматологічні та легеневі захворювання, не повинні отримувати живі вірусні вакцини. Стосовно пацієнтів, які отримують тривалу імуносупресивну терапію, клініцисти повинні обговорити ризики та переваги вакцинації та/або ревакцинації зі спеціалістом з інфекційних захворювань.

Пацієнти з ВІЛ-інфекцією зазвичай повинні отримувати інактивовані вакцини (наприклад, дифтерія-правець-безклітинний кашлюк [Tdap], поліомієліт [IPV], кон'юговану вакцину проти Haemophilus influenzae типу b [Hib]) відповідно до стандартних рекомендацій. Незважаючи на загальну обережність щодо введення живої вірусної вакцини, пацієнтам із кількістю CD4-лімфоцитів ≥ 200/мкл (тобто без тяжкого імунодефіциту) можна вводити певні живі вірусні вакцини, включаючи вакцини MMR. Пацієнти з ВІЛ-інфекцією, які раніше не отримували пневмококову кон'юговану вакцину або в яких анамнез вакцинацій невідомий, повинні отримати PCV15, PCV20 або PCV21. Якщо вводиться вакцина PCV15, наступною слід ввести вакцину PPSV23 через ≥ 8 тижнів після дози вакцини PCV15.

Аспленія

Пацієнти з аспленією схильні до генералізованої інфекції у вигляді бактеріємії, в основному викликаної інкапсульованими мікроорганізмами, такими як Streptococcus pneumoniae, Neisseria meningitidis або Haemophilus influenzae типу b. Дорослим пацієнтам з аспленією слід вводити наступні вакцини (якщо це можливо — до спленектомії):

• Кон'югована вакцина проти Hib: пацієнти отримують одноразову дозу і не отримують бустерної дози.

• Менінгококова кон'югована вакцина (MenACWY): пацієнтам вводять 2 дози з інтервалом щонайменше 8 тижнів і бустерну дозу кожні 5 років.

• Вакцина проти менінгококу В (MenB): Пацієнти отримують 2-дозову серію МенB-4C з інтервалом ≥ 1 місяця або 3-дозову серію МенB-FHbp через 0, 1-2 та 6 місяців (якщо доза 2 була введена щонайменше через 6 місяців після дози 1, доза 3 не потрібна); якщо дозу 3 було введено через < 4 місяців після дози 2, четверту дозу слід ввести щонайменше через 4 місяці після дози 3). Вакцини MenB-4C та MenB-FHbp не є взаємозамінними (для всіх доз у серіях слід використовувати один й той самий препарат). Пацієнти отримують 1 дозу бустера MenB через 1 рік після первинної серії та повторно вакцинуються кожні 2–3 роки, якщо ризик залишається.

• Пневмококова кон'югована (PCV15, PCV20 та PCV21) та пневмококова полісахаридна (PPSV23) вакцини: пацієнти отримують одну дозу вакцини PCV20 або PCV21 або одну дозу вакцини PCV15 із наступним введенням однієї дози вакцини PPSV23 через рік, якщо раніше вони не отримували пневмококову кон'юговану вакцину або анамнез їх вакцинацій невідомий. У дорослих із імунодефіцитним станом (включаючи вроджену або набуту аспленію), кохлеарним імплантатом або витоком спинномозкової рідини (СМР) слід розглянути можливість щонайменше 8-тижневого інтервалу між введенням вакцин PCV15 та PPSV23.

На основі клінічної оцінки можуть вводитися додаткові дози.

Трансплантація

Перед трансплантацією паренхіматозних органів пацієнти повинні отримати всі відповідні вакцини. Пацієнти, яким було виконано алогенну або аутогенну трансплантацію гемопоетичних стовбурових клітин, повинні вважатися неімунізованими та отримувати повторні дози всіх відповідних вакцин. Лікування таких пацієнтів після трансплантації є складним, і рішення щодо їх вакцинації повинно прийматися після консультації з онкогематологом пацієнта та фахівцем із інфекційних захворювань. Живі вакцини зазвичай протипоказані протягом періоду до 2 років після трансплантації (3).

Використання препаратів крові

Живі мікробні вакцини не слід вводити одночасно з переливаннями крові або плазми чи імуноглобуліну — ці препарати можуть впливати на утворення бажаних антитіл. В ідеалі, живі мікробні вакцини слід вводити за 2 тижні до або через 6-12 тижнів після імунноглобулінів (4).

До живих мікробних вакцин належать наступні:

• Бацила Кальметта-Герена (БЦЖ) (проти туберкульозу)

• Вакцина проти холери

• Вакцина проти вірусу Ебола

• Вакцина проти вірусу грипу (LAIV)

• Вакцини проти малярії

• Вакцина проти кору-свинки-краснухи (MMR)

• Вакцина проти вірусу кору / вірусу паротиту / вірусу краснухи / вірусу вітряної віспи (MMRV)

• Вакцина проти поліомієліту (лише пероральна форма; в Сполучених Штатах Америки більше не ліцензована та недоступна)

• Ротавірусна вакцина

• Вакцина проти натуральної віспи та віспи мавп, жива, не здатна до реплікації

• Пероральна вакцина проти тифу

• Вакцина проти вітряної віспи

• Вакцина проти оперізуючого лишаю (в Сполучених Штатах Америки доступна лише у вигляді рекомбінантної вакцини)

• Вакцина проти жовтої лихоманки

Довідкові матеріали щодо обмежень, застережень і груп високого ризику

1. 1. Abara WE, Gee J, Marquez P, et al. Reports of Guillain-Barré Syndrome After COVID-19 Vaccination in the United States [published correction appears in JAMA Netw Open. 2023 May 1;6(5):e2315740. doi: 10.1001/jamanetworkopen.2023.15740.]. JAMA Netw Open. 2023;6(2):e2253845. Published 2023 Feb 1. doi:10.1001/jamanetworkopen.2022.53845

2. 2. Bishara H, Arbel A, Barnett-Griness O, et al. Association Between Guillain-Barré Syndrome and COVID-19 Infection and Vaccination: A Population-Based Nested Case-Control Study. Neurology. 2023;101(20):e2035-e2042. doi:10.1212/WNL.0000000000207900

3. 3. Silva-Pinto A, Abreu I, Martins A, Bastos J, Araújo J, Pinto R. Vaccination After Haematopoietic Stem Cell Transplant: A Review of the Literature and Proposed Vaccination Protocol. Vaccines (Basel). 2024;12(12):1449. Published 2024 Dec 23. doi:10.3390/vaccines12121449

4. 4. National Center for Immunization and Respiratory Diseases. General recommendations on immunization --- recommendations of the Advisory Committee on Immunization Practices (ACIP) [published correction appears in MMWR Recomm Rep. 2011 Jul 29;60:993]. MMWR Recomm Rep. 2011;60(2):1-64