Інфекції, викликані Campylobacter (кампілобактеріози), зазвичай проявляються самообмежуючою діарею, але іноді спричиняють бактеріємію з подальшим ендокардитом, остеомієлітом або септичним артритом. Діагноз виставляється за результатами посіву, зазвичай з калу. Лікування за необхідності включає азитроміцин.
Види Campylobacter є рухливими, вигнутими, мікроаерофільними, грамнегативними бацилами, які зазвичай живуть у шлунково-кишковому тракті багатьох свійських тварин і сов.
Декілька видів є патогенними для людини. Основними збудниками є C. jejuni, C. coli та C. fetus.
C. jejuni — це поширений харчовий патоген, який вражає здорових осіб та людей із ослабленим імунітетом. Він викликає діарею в усіх вікових групах, хоча максимальна частота випадків спостерігається серед дітей віком від 1 до 5 років. У деякі роки у Сполучених Штатах Америки на долю C. jejuni припадає більша кількість випадків діареї, ніж на Salmonella та Shigella разом. У немовлят C. jejuni може викликати менінгіт.
C. fetus та декілька інших видів Campylobacter (наприклад, C. coli, C. lari) зазвичай викликають бактеріємію та системні прояви у дорослих, частіше за наявності першопричинних сприяючих захворювань, таких як діабет, цироз, рак або ВІЛ/СНІД. C. fetus зустрічається значно рідше, ніж C. jejuni, і зазвичай є опортуністичним збудником, що вражає людей із першопричинним захворюванням, людей похилого віку та вагітних жінок. У вагітних пацієнток частота втрати плоду може наближатися до 70%. Інфекції, викликані C. fetus, серед здорових осіб виникають у тих, хто за родом діяльності контактує з інфікованими тваринами. У пацієнтів із дефіцитами імуноглобулінів ці мікроорганізми, включаючи C. jejuni, можуть викликати рецидивуючі інфекції, що важко піддаються лікуванню. Гіпохлоргідрія та ахлоргідрія є факторами ризику, оскільки види Campylobacter чутливі до шлункової кислоти.
До спалахів причетні наступні фактори:
Контакт з інфікованими тваринами (наприклад, цуценятами)
Контакт із зараженою їжею або водою (наприклад, робота із зараженими продуктами)
Споживання зараженої їжі (особливо недовареної птиці), води або непастеризованого сирого молока
Передача від людини до людини через фекально-оральний та статевий контакт також можлива, проте зустрічається нечасто, оскільки для того, щоб викликати інфекцію потрібна велика кількість мікроорганізмів Campylobacter. Передача кампілобактеріозу, відбувається серед чоловіків, які мають статеві стосунки з чоловіками. Однак у спорадичних випадках джерело збудника часто залишається невиявленим.
Ускладнення
Викликана C. jejuni діарея пов'язана з подальшим розвитком синдрому Гієна-Барре (СГБ) через перехресну реакцію між антитілами до C. jejuni та гангліозидами людини (1). Хоча, згідно з оцінками, в Сполучених Штатах Америки на 1000 інфекцій, викликаних C. jejuni, виникає лише 1 випадок синдрому Гієна-Барре (2), приблизно 20-50% пацієнтів, у яких розвинувся синдром Гієна-Барре, раніше перенесли інфекцію, викликану C. jejuni (3, 4).
Післяінфекційний (реактивний) артрит може спостерігатися у пацієнтів, позитивних за лейкоцитарним антигеном людини (HLA)-B27, через декілька днів або тижнів після епізоду діареї, викликаної C. jejuni. До інших післяінфекційних ускладнень належать увеїт, гемолітична анемія, гемолітико-уремічний синдром, міоперикардит, імунопроліферативне захворювання тонкого кишечника, септичний аборт і енцефалопатія.
Фокальні позакишкові інфекції (наприклад, ендокардит, менінгіт, гострий інфекційний артрит) виникають рідко при інфікуванні C. jejuni, але частіше при інфікуванні C. fetus.
Довідкові матеріали
1. Nachamkin I, Allos BM, Ho T. Campylobacter species and Guillain-Barré syndrome. Clin Microbiol Rev. 1998;11(3):555-567. doi:10.1128/CMR.11.3.555
2. Centers for Disease Control and Prevention: Синдром Гієна-Барре. Доступ здійснено 15 квітня 2024 р.
3. Rees JH, Soudain SE, Gregson NA, Hughes RA. Campylobacter jejuni infection and Guillain-Barré syndrome. N Engl J Med. 1995;333(21):1374-1379. doi:10.1056/NEJM199511233332102
4. Mishu B, Blaser MJ. Role of infection due to Campylobacter jejuni in the initiation of Guillain-Barré syndrome. Clin Infect Dis. 1993;17(1):104-108. doi:10.1093/clinids/17.1.104
Симптоми та ознаки кампілобактеріозу (Campylobacter) та подібних інфекцій
Найбільш частим проявом кампілобактеріозу є гостре самообмежуюче шлунково-кишкове захворювання, яке характеризується водянистою, а іноді й кривавою діареєю.
Гарячка (38–40 °C), якою супроводжується рецидивуючий або інтермітуючий перебіг, є єдиною постійною ознакою системного кампілобактеріозу, хоча часто виникають біль у животі (зазвичай у правому нижньому квадранті, який може імітувати апендицит), головний біль і міалгія.
У пацієнтів також може виникати підгострий бактеріальний ендокардит (частіше через C. fetus), реактивний артрит, менінгіт або індолентна гарячка невідомого походження, а не діарея. Ураження суглобів реактивним артритом зазвичай є моноартикулярним і вражає коліна. Симптоми зникають спонтанно протягом від 1 тижня до кількох місяців.
Діагностика кампілобактеріозу (Campylobacter) та подібних інфекцій
Посів калу або тест ампліфікації нуклеїнових кислот (NAAT)
Іноді посів крові
Діагноз, особливо для диференціації кампілобактеріозу від виразкового коліту, вимагає мікробіологічної оцінки. Пацієнтам з ознаками вогнищевої інфекції або серйозного системного захворювання слід виконати посів калу, а також посів крові. У фарбованих мазках калу присутні лейкоцити.
Також доступні швидкі молекулярні (NAAT-планшети для виявлення різних кишкових патогенів) та антигенні аналізи зразків калу.
Лікування кампілобактеріозу (Campylobacter) та подібних інфекцій
Іноді азитроміцин
Більшість кишкових інфекцій, викликаних C. jejuni, минають спонтанно, якщо ж ні — може бути ефективним азитроміцин. Цей антибіотик також зазвичай призначають пацієнтам із високим ризиком важкого або ускладненого захворювання, наприклад пацієнтам із ослабленим імунітетом.
Оскільки резистентність до ципрофлоксацину зростає, його слід застосовувати лише тоді, коли встановлена чутливість до нього, але навіть тоді повідомлялося про виникнення резистентності при терапії фторхінолонами.
Пацієнтам із позакишковими інфекціями, викликаними Campylobacter, для попередження рецидивів антибіотики (наприклад, іміпенем, гентаміцин, ампіцилін, еритроміцин) слід отримувати протягом 2–4 тижнів.
