Ураження Лісфранка - це перелом та/або вивих середнього відділу стопи з пошкодженням одного або більше заплесно-плеснових суглобів. Діагноз встановлюється за допомогою рентгенографії та часто КТ. Лікування вимагає скерування до ортопеда-хірурга та, зазвичай, передбачає проведення відкритої репозиції з внутрішньою фіксацією (ORIF), або іноді - артродезу середнього відділу стопи.
(Див. також «Огляд переломів».)
Ураження Лісфранка зустрічаються доволі часто. Зазвичай механізм ураження передбачає дію прямого удару або ж непряму дію сили скручування, прикладених до області стопи під час згинання ступні (наприклад, падіння на стопу при зігнутій ступні), що спостерігається серед футбольних гравців, мотоциклістів і вершників.
Суглобовий комплекс Лісфранка складається з 5 заплесно-плеснових суглобів, які з'єднують передню і середню частини стопи. У цьому комплексі присутні кілька зв’язок. Зв’язка Лісфранка - це зв'язка, яка з'єднує основу 2-ї плеснової кістки з 1-ою клиноподібною кісткою. Пошкодження комплексу Лісфранка характеризуються вираженою варіацією за ступенем тяжкості від розтягнення до вивиху одного або більше заплесно-плеснових суглобів з або без перелому. У разі розвитку перелому часто уражається 2-га плеснова кістка (див. рисунок Перелом основи 2-ої плеснової кістки з вивихом заплесно-плеснового суглобу). Ураження Лісфранка часто спричиняють розвиток нестабільності середньої частини стопи.
Перелом основи 2-ої плеснової кістки з вивихом заплесно-плеснового суглобу
Перелом основи 2-ої плеснової кістки може спровокувати пошкодження одного або більше заплесно-плеснових суглобів. На цьому рисунку перелом основи 2-ої плеснової кістки спровокував латеральне зміщення 3-5 плеснових кісток. |
Симптоми та ознаки ураження Лісфранка
Тяжкість ураження Лісфранка характеризується значним рівнем варіативності. Деякі травми викликають лише легку набряклість та біль у середній частині стопи; інші призводять до сильного болю та набряку м'яких тканин, деформації та розвитку гематоми підошовної сторони середнього відділу стопи, а іноді до появи парестезій. Стопа може виглядати вкороченою.
Деякі ускладнення (наприклад, остеоартрит, компартмент-синдром) можуть бути доволі серйозними і часто призводять до хронічної інвалідизації.
Діагностика ураження Лісфранка
Рентгенограми
Інколи КТ
Проводиться рентгенографія стопи у передньо-задній, латеральній та косій проекціях, але виявлені зміни можуть виглядати незначними, що призводить до постановки помилкового діагнозу. До 20% таких переломів під час первинного обстеження не діагностуються (1).
При рентгенографії може спостерігатися перелом в області основи 2-ої плеснової кістки або ж відривний перелом клиноподібної кістки, однак пошкодження заплесно-плеснового суглобу може не відмічатися, проте наявність такого необхідно запідозрити навіть за його відсутності на рентгенограмах. Як правило, у цьому суглобі медіальна сторона 2-ої клиноподібної кістки знаходиться безпосередньо поряд з медіальною стороною 2-ої плеснової кістки. Для ідентифікації пошкодження суглобу потенційно може знадобитися проведення порівняльної рентгенографії або КТ.
На даній рентгенограмі показані переломи основи 2-ї, 3-ї та 4-ї плеснових кісток. Також порушена цілісність заплесно-плеснових суглобів.
Цінні поради та підводні камені
|
При недоступності КТ можна провести стресову рентгенографію. Рентгенографія стопи проводиться за умови її навантаження (наприклад, коли пацієнт стоїть на ураженій стопі). Навантаження вагою тіла пацієнта може викликати розширення простору між 1-ю та 2-ю плесновими кістками, що значно полегшує діагностику ураження. Однак КТ є більш чутливим методом діагностики, ніж стресова рентгенографія, тому у складних випадках краще використовувати КТ.
Довідковий матеріал щодо діагностики
1. Singh A, Lokikere N, Saraogi A, Unnikrishnan PN, Davenport J. Missed Lisfranc injuries-surgical vs conservative treatment. Ir J Med Sci. 2021;190(2):653-656. doi:10.1007/s11845-020-02364-7
Лікування ураження Лісфранка
Ургентна консультація ортопеда
Зазвичай проводять відкриту репозицію з внутрішньою фіксацією (ORIF) або іноді артродез середнього відділу стопи.
Вивихи часто можуть вправлятися спонтанно. Проте, оскільки ці травми зазвичай погіршують функцію стопи і викликають розвиток залишкових больових відчуттів і артриту, пацієнтів слід негайно направити до лікаря-ортопеда, який зазвичай проводить хірургічне втручання. Як правило, остаточним методом лікування є ORIF (відкрита репозиція з внутрішньою фіксацією) або артродез середнього відділу стопи.
Після ORIF, як правило, проводять КТ для підтвердження правильності співставлення кісткових фрагментів.
Якщо проведення хірургічного втручання не є необхідним, то забезпечують іммобілізацію пацієнта з накладанням гіпсу та виключенням можливості дії будь-яких навантажень на період більше 6 тижнів.
Ключові моменти
Травми Лісфранка (переломовивих) супроводжуються розривом ≥ 1 зв'язки, які стабілізують середній відділ стопи, та іноді супроводжуються пошкодженням ≥ 1 заплесно-плеснового суглоба.
Можливий розвиток серйозних ускладнень (наприклад, компартмент-синдром, хронічний біль, інвалідизація).
Оскільки зміни на рентгенограмі можуть бути незначними, можливе застосування методу стресової рентгенографії або КТ.
Пацієнтів направляють до хірурга-ортопеда; зазвичай необхідним є проведення ORIF або артродезу середнього відділу стопи.
