Іонізуюча радіація уражає тканини по-різному, в залежності від таких факторів, як доза опромінення, ступінь впливу, вид випромінювання та частина тіла, що піддалася впливу. Симптоми можуть бути місцевими (наприклад, опіки) або системними (наприклад, гостра променева хвороба). Діагноз виставляється за даними анамнезу щодо впливу радіації, симптомів та ознак, а іноді за допомогою обладнання для виявлення випромінювання з метою локалізації та виявлення забруднення радіонуклідами. Людей, які піддавалися впливу радіації, можна розділити за рівнем сприйнятливості на групи низького та високого ризику, виходячи зі ступеня нейтропенії та наявності супутніх захворювань. Лікування зосереджується на супутніх травматичних ушкодженнях, деконтамінації, підтримуючих заходах та мінімізації впливу на медичних працівників. Пацієнтам з тяжкою гострою променевою хворобою призначають режим зворотної ізоляції, протимікробні та протизапальні засоби, а також терапію для підтримки функції кісткового мозку. Пацієнти із внутрішньою контамінацією певними специфічними радіонуклідами можуть отримувати поглинаючі інгібітори або хелатуючі агенти. Спочатку прогноз оцінюється за часом між опроміненням і початком симптомів, тяжкістю цих симптомів та кількістю лімфоцитів протягом перших 24–72 годин.
Джерелами іонізуючого випромінювання є радіоактивні елементи та обладнання, як-от апарати рентгенологічної діагностики та променевої терапії.
Види випромінювання
Радіація включає:
високоенергетичні електромагнітні хвилі (рентгенівські промені, гамма-промені);
частинки (альфа-частинки, бета-частинки, нейтрони).
Альфа-частинки являють собою енергетичні ядра гелію, що випромінюються деякими радіонуклідами з високими атомними номерами (наприклад, плутоній, радій, уран). Вони можуть проникати в шкіру лише на невелику глибину (< 0,1 мм).
Бета-частинки являють собою високоенергетичні електрони, які випромінюються з ядер нестабільних атомів (наприклад, цезій-137, йод-131). Ці частинки можуть проникати в шкіру глибше (від 1 до 2 см) і викликати як епітеліальні, так і субепітеліальні пошкодження.
Нейтрони являють собою частинки з нейтральним електричним зарядом, що випромінюються кількома радіонуклідами (наприклад, каліфорній-252) і утворюються в ядерних реакціях поділу (наприклад, в ядерних реакторах). Глибина їх проникнення в тканини коливається від декількох міліметрів до кількох десятків сантиметрів залежно від їхньої енергії. Вони зіштовхуються з ядрами стабільних атомів, що призводить до випромінювання енергетичних протонів, альфа- і бета-частинок, а також гамма-випромінювання.
Гама-випромінювання та рентгенівське випромінювання — це електромагнітне випромінювання (тобто, фотони) дуже короткої довжини хвилі, здатне глибоко проникати в тканини (багато сантиметрів). Деякі фотони віддають усю свою енергію в організмі, тоді як інші фотони такої самої енергії можуть віддавати лише частину своєї енергії, а інші можуть повністю проходити через тіло без взаємодії.
Завдяки цим характеристикам альфа- і бета-частки завдають найбільшої шкоди, коли радіоактивні атоми, що випромінюють їх, знаходяться всередині тіла (внутрішнє забруднення), або, у випадку бета-випромінювання, безпосередньо на тілі. Уражається лише тканина, розташована у безпосередній близькості до радіонукліду. Гамма-промені та рентгенівські промені можуть спричиняти пошкодження далеко від їх джерела і, як правило, відповідають за гострі променеві синдроми. Гострий променевий синдром може бути викликаний достатньою дозою деяких накопичених в організмі радіонуклідів, які широко розподіляються в тканинах і органах та мають високу специфічну активність. Наприклад, полоній-210 (Po-210) має специфічну активність 166 терабеккерелів на грам (ТБк/г), при цьому доза опромінення всього тіла від 1 мкг (розмір приблизно як у кристалу солі) Po-210 становить 50 Зв (приблизно у 20 разів вище медіанної летальної дози).
Одиниці вимірювання дози радіації
Традиційними одиницями вимірювання є рентген, рад і бер. Рентген (Р) — це одиниця експозиції, яка вимірює іонізуючу здатність рентгенівського або гамма-випромінювання в повітрі. Поглинена доза радіації (рад) — це та кількість радіаційної енергії, яка поглинається одиницею маси. Оскільки біологічне пошкодження в одиницях «рад» відрізняється залежно від типу випромінювання (наприклад, для нейтронів воно вище, ніж для рентгенівського або гамма-випромінювання), доза в радах коригується з урахуванням коефіцієнту якості типу випромінювання, а отримана еквівалентна доза є біологічним еквівалентом рентгена (бер). За межами США і в науковій літературі використовуються одиниці СІ (міжнародна система), в яких «рад» замінено на «грей» (Гр), а «бер» — на «зіверт» (Зв). 1 Гр = 100 рад, а 1 Зв = 100 бер. При описі рентгенівського, гамма- або бета-випромінювання рад і бер (а тому й Гр і Зв) по суті дорівнюють один одному (тобто коефіцієнт якості дорівнює 1).
Величина (кількість) радіоактивності виражається у кількості ядерних розпадів (перетворень) за секунду. Беккерель (Бк) — це одиниця радіоактивності за СІ; один Бк — це 1 розпад за секунду. У США іноді й досі використовується традиційна одиниця — кюрі (Кі), при цьому один кюрі становить 37 мільярдів Бк. Це еквівалентно 37 000 мегабекерелів (МБк) або 37 гігабекерелів (ГБк).
Види опромінення
Радіаційне опромінення може бути результатом
забруднення;
опромінення.
Радіоактивне забруднення — це ненавмисний контакт з радіоактивним матеріалом та його затримання, зазвичай, у вигляді пилу або рідини. Забруднення може бути
зовнішнім або
внутрішнім.
Зовнішнє забруднення — це потрапляння радіоактивного матеріалу на шкіру або одяг, звідки він може відпасти чи стертися, що призведе до забруднення інших людей або предметів. Внутрішнє забруднення — це ненавмисне потрапляння радіоактивного матеріалу всередину тіла шляхом проковтування, вдихання або через пошкоджену шкіру. Коли радіоактивний матеріал потрапляє в організм, він може переноситися у різні ділянки (наприклад, у кістковий мозок), де він і далі продовжує випромінювати радіацію, доки його не видалять чи він не розпадеться.
Внутрішнє забруднення усунути важче. Незважаючи на можливість внутрішнього забруднення будь-яким радіонуклідом, у минулому більшість випадків, при яких контамінація наражала пацієнта на значущий ризик, відбувалися за участю відносно малої кількості радіонуклідів, таких як фосфор-32, кобальт-60, стронцій-90, цезій-137, йод-131, йод-125, радій-226, уран-235, уран-238, плутоній-238, плутоній-239, полоній-210 й америцій-241.
Опромінення — це вплив іонізуючого випромінювання, але без участі радіоактивного матеріалу (тобто без забруднення). Радіаційне опромінення може відбуватися без контакту людини з джерелом випромінювання (наприклад, радіоактивного матеріалу, рентгенівського апарату). Коли джерело випромінювання вилучається або вимикається, опромінення припиняється. Опромінюватися може весь організм, що, за умови достатньо високої дози, може призвести до розвитку системних симптомів і променевої хвороби, або невелика частина тіла (наприклад, внаслідок променевої терапії), що може призвести до розвитку місцевих ефектів. Після опромінення люди не випромінюють радіацію (тобто не стають радіоактивними).
Джерела опромінювання
Джерела можуть бути природними або штучними (див. таблицю Середньорічна доза радіаційного опромінення у США).
Люди постійно піддаються низькому рівню природної радіації, що називається фоновим випромінюванням. Джерелом фонового випромінювання є космічне випромінювання та радіоактивні елементи у повітрі, воді та землі. Космічне випромінювання концентрується на полюсах магнітним полем Землі та ослаблюється атмосферою. Таким чином, його вплив на людей, які живуть на високих широтах, на великій висоті над рівнем моря (чи там і там), або під час авіаперельотів, є більш вираженим. Земними джерелами зовнішнього радіаційного випромінювання є, перш за все, радіоактивні елементи із періодами напіврозпаду, які порівнюються з віком Землі (~4,5 мільярда років). Зокрема, уран-238 і торій-232 разом з кількома десятками їхніх радіоактивних похідних і радіоактивний ізотоп калію (K-40) присутні в багатьох породах і мінералах. Невелика кількість цих радіонуклідів міститься в їжі, воді та повітрі, і, таким чином, дає свій внесок до внутрішнього опромінення, оскільки ці радіонукліди незмінно вбудовуються в організм. Більша частина дози вбудованих в організм радіонуклідів походить із радіоізотопів вуглецю (C-14) та калію (K-40). Оскільки ці та інші елементи (стабільні та радіоактивні форми) постійно поповнюються в організмі шляхом проковтування та вдихання, щосекунди в організмі радіоактивному розпаду піддаються приблизно 7000 атомів.
На долю внутрішнього опромінення внаслідок вдихання радіоактивних ізотопів благородного газу радону (Rn-222 і Rn-220), які також утворилися внаслідок розпаду елементів радіоактивного сімейства урана-238, припадає найбільша частка (73 %) середньої природної дози радіації на душу населення США. На космічну радіацію припадає 11 %, на радіоактивні елементи в організмі — 9 %, а на зовнішні земні джерела радіації — 7 %. У США люди отримують середню ефективну дозу приблизно 3 мілізіверта (мЗв)/рік із природних джерел (діапазон ~0,5–20 мЗв/рік). Однак у деяких частинах світу люди отримують дозу > 50 мЗв/рік. Дози природного фонового випромінювання є занадто низькими, щоби призводити до радіаційного ураження. Вони можуть призвести до незначного підвищення ризику розвитку раку, хоча деякі експерти вважають, що підвищеного ризику може не бути.
У США люди отримують в середньому близько 3 мЗв/рік з техногенних джерел, більшість з яких включає медичну візуалізацію. Якщо брати розрахунок на душу населення, то внесок у дозу опромінення від медичної візуалізації є найбільшим від КТ та ядерних кардіологічних процедур. Однак медичні діагностичні процедури рідко дають дози, достатні для появи променевого ураження, хоча існує невелике теоретичне збільшення ризику розвитку раку. Винятки можуть включати певні довготривалі інтервенційні процедури під флуороскопічним контролем (наприклад, ендоваскулярна реконструкція, емболізація судин, радіочастотна абляція серця та пухлини) — ці процедури призводили до ушкодження шкіри та підшкірних тканин. Променева терапія також може спричиняти пошкодження нормальних тканин біля цільової тканини.
© Springer Science+Business Media
Дуже невелика частина середньої дози опромінення у розрізі суспільства виникає внаслідок радіаційних аварій і опадів після випробувань ядерної зброї. Аварії можуть відбуватися на промислових опромінювачах, джерелах промислової радіографії та ядерних реакторах. Ці аварії часто виникають внаслідок недотримання процедур безпеки (наприклад, обхід блокування). Променеві ушкодження також спричинялися втратою або викраденням медичних або промислових джерел, що містять велику кількість радіонукліду. Люди, які звертаються за медичною допомогою з приводу таких ушкоджень, можуть навіть не здогадуватися про те, що вони піддавалися впливу радіації.
Ненавмисні викиди радіоактивних матеріалів виникали в тому числі на АЕС Три-Майл-Айленд, штат Пенсильванія, у 1979 році, на Чорнобильському реакторі в Україні у 1986 році та на атомній електростанції Фукусіма-Даїчі в Японії у 2011 році.
Опромінення внаслідок аварії на Три-Майл-Айленд було мінімальним, оскільки не було порушення оболонки сховища, як це було в Чорнобилі, і не було вибуху водню, як це було на Фукусімі. Люди, які проживали у межах 1,6 км від Три-Майл-Айленд, отримали не більше 0,08 мЗв (частина дози, яку отримує людина з природних джерел за місяць).
Однак 115 000 людей, які зрештою були евакуйовані із зони навколо Чорнобильської АЕС, отримали середню ефективну дозу приблизно 30 мЗв і середню дозу опромінення щитовидної залози близько 490 мГр. Люди, які працювали на Чорнобильській АЕС на момент аварії, отримали значно вищі дози. Понад 30 працівників АЕС та аварійно-рятувальних служб померли протягом кількох місяців після аварії, а у набагато більшої кількості людей була гостра променева хвороба. Низький рівень забруднення внаслідок цієї аварії був виявлений у Європі, Азії та навіть (у ще меншій мірі) у Північній Америці. Середня сумарна доза опромінення населення в різних постраждалих регіонах Білорусі, Росії та України протягом 20-річного періоду після аварії становила приблизно 9 мЗв.
Землетрус і цунамі в Японії в 2011 році призвели до викиду радіоактивного матеріалу у навколишнє середовище з декількох реакторів на атомній електростанції Фукусіма-Даїчі. Серйозних радіаційних уражень у працівників на об’єкті не було. Серед майже 400 000 жителів префектури Фукусіма розрахункова ефективна доза (за даними інтерв'ю та реконструктивного моделювання дози) становила < 2 мЗв у 95 % людей і < 5 мЗв у 99,8 % людей. Оцінки Всесвітньої організації охорони здоров’я були дещо вищими через навмисно більш консервативні припущення щодо експозиції. За оцінками, ефективна доза у префектурах, які безпосередньо не прилягають до префектури Фукусіма, становила від 0,1 до 1 мЗв, а доза у населення за межами Японії була вкрай незначною (< 0,01 мЗв).
Найбільш значущий вплив радіації на населення мав місце після детонації двох атомних бомб у Японії в серпні 1945 року, що призвело до близько 110 000 смертей від прямого ураження вибуховою та термічною хвилями. Значно менша кількість (< 1000) додаткових смертей внаслідок променево-індукованого раку була зареєстрована впродовж наступних 70 років. Постійний контроль стану здоров’я тих, хто вижив, залишається одним із найважливіших джерел оцінок ризику виникнення променево-індукованого раку.
Хоча повідомлялося про декілька кримінальних випадків навмисного забруднення осіб, радіаційного опромінення населення в результаті терористичної діяльності не відбулося, але занепокоєння щодо такої можливості залишається. Можливий сценарій передбачає використання пристрою для забруднення ділянки шляхом розсіювання радіоактивної речовини (наприклад, цезію-137 або кобальту-60 зі списаного радіотерапевтичного або промислового джерела). Радіологічний розсіюючий пристрій (РРП), де використовуються звичайні вибухові речовини, називається брудною бомбою. До інших терористичних сценаріїв належать використання прихованого джерела радіації для опромінення людей, які нічого не підозрюють, великими дозами радіації, напад на ядерний реактор або зону для зберігання радіоактивних матеріалів, а також підрив ядерної зброї (наприклад, імпровізованого ядерного пристрою [ІЯП], викраденої зброї).
Патофізіологія радіаційного опромінення та забруднення
Іонізуюче випромінювання може безпосередньо пошкоджувати ДНК, РНК і білки, але частіше пошкодження цих молекул є непрямим, викликаним високореактивними вільними радикалами, які утворюються внаслідок взаємодії випромінювання з внутрішньоклітинними молекулами води. Великі дози радіації можуть спричиняти загибель клітин, а нижчі дози можуть впливати на ендогенні системи молекулярного відновлення, гомеостаз і проліферацію клітин. Пошкодження цих та інших клітинних компонентів може призводити до прогресуючої гіпоплазії тканини, атрофії та, врешті-решт, фіброзу. Проте тепер зрозуміло, що знищення клітин як таке не пояснює багатьох тканинних реакцій, оскільки ці реакції також залежать від складних подій, зокрема запальних, хронічних окислювальних та імунних реакцій, а також пошкодження судин і позаклітинного матриксу. Загалом, ранні реакції, як-от реакції з боку шкіри та шлунково-кишкового тракту, включають знищення стовбурових клітин / ранніх клітин-попередників, від яких походять функціонально зрілі клітини тканини, а також запальні реакції. З іншого боку, пізні реакції (наприклад, в легенях, нирках та головному мозку) включають складні та динамічні взаємодії між багатьма типами клітин в тканинах та органах і включають інфільтрацію імунними клітинами, вироблення цитокінів і факторів росту, часто в стійких, циклічних каскадах, а також хронічний окислювальний стрес.
Фактори, що впливають на відповідь
Біологічна відповідь на опромінення залежить від наступних факторів.
Радіочутливість тканини
Доза опромінення
Потужність дози
Тривалість впливу
Ступінь запальної реакції
Вік пацієнта
Супутні захворювання
Наявність хвороб, зумовлених генетичним дефектом репарації ДНК (наприклад, атаксія-телангіектазія, синдром Блума, анемія Фанконі)
Клітини та тканини мають різну радіочутливість. В цілому, недиференційовані клітини та клітини з високою мітотичною активністю (наприклад, стовбурові клітини, ракові клітини) особливо вразливі до випромінювання. Оскільки випромінювання переважно вражає стовбурові клітини, які швидко діляться, а не стійкіші зрілі клітини, між радіаційним опроміненням і очевидним проявом променевого ураження зазвичай є латентний період. Ураження починає проявлятися лише тоді, коли значна частина зрілих клітин відмирає в результаті природного старіння, а їм на заміну не приходять нові клітини через втрату стовбурових клітин.
Чутливість клітин у порядку зменшення від найбільш до найменш чутливих.
Лімфоїдні клітини
Статеві клітини
Проліферуючі клітини кісткового мозку
Епітеліальні клітини кишечника
Стовбурові клітини епідерміса
Печінкові клітини
Епітелій легеневих альвеол і жовчних ходів
Епітеліальні клітини нирок
Ендотеліальні клітини (плевра та очеревина)
Клітини сполучної тканини
Кісткові клітини
Клітини м'язів, головного та спинного мозку
Тяжкість променевого ураження залежить від дози та тривалості часу, протягом якого вона отримується. Висока, одноразова, швидка отримана доза завдає більшої шкоди, ніж та сама доза, що отримується протягом тижнів або місяців. Реакція на опромінення також залежить від площі ураженої частини тіла. Безсумнівним є значуще захворювання, а смерть є можливою після того, як увесь організм зазнав дії опромінення у дозі > 4,5 Гр протягом короткого проміжку часу (від кількох хвилин до кількох годин). Однак організм може добре переносити дозу в десятки Гр, якщо вона отримується протягом тривалого періоду часу на малу ділянку тканини (наприклад, для терапії раку).
Чутливість до променевого ураження можуть підвищувати інші фактори. Діти більш чутливі до променевого ураження, тому що в них швидше відбувається проліферація клітин. У людей, які є гомозиготами за геном атаксії та телеангіектазії, спостерігається суттєво підвищена чутливість до променевого ураження. Чутливість до променевого ураження можуть підвищувати такі розлади, як захворювання сполучної тканини та діабет. Деякі лікарські препарати та хіміотерапевтичні засоби (наприклад, актиноміцин D, доксорубіцин, блеоміцин, 5-фторурацил, метотрексат) також можуть підвищувати чутливість до променевого ураження. Деякі хіміотерапевтичні препарати (наприклад, доксорубіцин, етопозид, паклітаксел, епірубіцин), антибіотики (наприклад, цефотетан), статини (наприклад, симвастатин) та рослинні препарати можуть викликати запальну реакцію шкіри в місці попереднього опромінення (анамнестичний радіаційний феномен) у період від кількох тижнів до кількох років після опромінення в тому самому місці (1).
Канцерогенна, тератогенна та спадкова дія
Радіоактивне ушкодження соматичних клітин на генетичному рівні може призводити до злоякісної трансформації, тоді як внутрішньоутробний вплив може призвести до тератогенного впливу і пошкодження статевих клітин, що підвищує теоретичну можливість виникнення спадкових генетичних дефектів.
За оцінками, тривале опромінення всього організму дозою 0,5 Гр вважається таким, що збільшує середній ризик смертності від раку в дорослої людини протягом життя з приблизно 22 % до приблизно 24,5 %, що являє собою відносне збільшення ризику на 11 %, але абсолютне збільшення ризику лише на 2,5 %. Ймовірність розвитку раку внаслідок звичайного контакту з випромінюванням (тобто фоновим випромінюванням та поширеними методами діагностичної візуалізації [див. Ризики іонізуючого випромінювання]) є значно меншою та може бути нульовою. Оцінки підвищення ризику виникнення променево-індукованих онкозахворювань в результаті типового низькодозового впливу на населення, яке живе в безпосередній близькості від місця аварії на реакторі АЕС, такому як Фукусіма, проводилися шляхом екстраполяції з введенням знижувального коефіцієнта для відомих ефектів набагато більших доз. Дуже малий результуючий теоретичний ефект був помножений на велику кількість населення для того, щоб побачити, чи може з'являтися насторожуюча кількість випадків додаткових смертей від онкологічних захворювань. Доречність таких екстраполяцій не може бути підтверджена, оскільки гіпотетичне збільшення ризику є занадто малим для виявлення в епідеміологічних дослідженнях, і не можна виключити того, що підвищений ризик розвитку раку внаслідок цього опромінення відсутній.
Діти є більш вразливими, оскільки в них в майбутньому відбуватиметься більше клітинних поділів і перед ними є більше років життя, протягом якого може проявитися онкологічне захворювання. КТ органів черевної порожнини, виконана 1-річній дитині, оцінюється як збільшення розрахункового абсолютного ризику розвитку раку протягом життя приблизно на 0,1 %. Радіонукліди, які включені в певні тканини, потенційно є канцерогенними в цих ділянках (наприклад, аварія на Чорнобильському реакторі призвела до поглинання значної кількості радіоактивного йоду внаслідок споживання забрудненого молока із наступним збільшенням кількості випадків раку щитоподібної залози серед опромінених дітей).
Особливо вразливим до високодозового променевого ураження є плід. Однак при дозах < 100 мГр тератогенний вплив малоймовірний. Ризик для плода внаслідок опромінення при дозах, типових для візуалізуючих досліджень, які можуть проходити вагітні жінки, є дуже низьким порівняно із загальним ризиком вроджених вад (від 2 до 6 % при народженні) та потенційною діагностичною користю від такого обстеження. Підвищений ризик розвитку раку внаслідок впливу радіації в період внутрішньоутробного розвитку приблизно такий самий, як при радіаційному опроміненні дітей, ризик для яких у 2–3 рази вищий за ризик для дорослих, що становить 5 %/Зв.
Потенційні ризики від радіаційного опромінення вимагають ретельного зважування необхідності (або альтернативи) використання методів діагностичної візуалізації, що передбачають опромінення, з метою оптимізації дози випромінювання з урахуванням тілобудови та поставленого клінічного запитання, а також уважного ставлення до використання належних процедур радіаційного захисту, особливо у дітей та вагітних жінок.
Було показано, що пошкодження репродуктивних клітин спричиняє вроджені аномалії у потомства тварин, які отримали високу дозу опромінення. Однак спадковий вплив не було виявлено у дітей, чиї батьки піддавалися опроміненню, включаючи дітей, чиї батьки вижили після атомного бомбардування Японії, або дітей, чиї батьки отримували променеву терапію з приводу раку та вижили. Середня доза для яєчників становила ~0,5 Гр, ля яєчок — 1,2 Гр.
Довідкові матеріали з патофізіології
1. Balter S, Hopewell JW, Miller DL, et al: Fluoroscopically guided interventional procedures: A review of radiation effects on patients' skin and hair. Radiology 254(2):326-341, 2010. doi:10.1148/radiol.2542082312
Симптоми й ознаки радіаційного опромінення та забруднення
Клінічні прояви залежать від того, чи іонізуючому опроміненню піддається все тіло (гостра променева хвороба), чи воно обмежується невеликою частиною тіла (місцеве променеве ураження).
Гостра променева хвороба (ГПХ)
Після того, як усе тіло або велика його частина отримують високу дозу проникаючого випромінювання, може розвинутися декілька різних синдромів.
Цереброваскулярний синдром
Шлунково-кишковий (ШК) синдром
Гемопоетичний синдром
Перебіг цих синдромів ділиться на 3 різні фази.
Продромальна фаза (від декількох хвилин до 2 днів після опромінення): можлива загальмованість та симптоми з боку шлунково-кишкового тракту (нудота, анорексія, блювання, діарея).
Латентна безсимптомна фаза (від декількох годин до 21 дня після експозиції).
Фаза явного системного захворювання (від декількох годин до > 60 днів після опромінення): хвороба класифікується за ураженням основної системи органів.
Який синдром розвивається, наскільки він тяжкий і наскільки швидко він прогресує, залежить від дози опромінення (див. таблицю Вплив опромінення всього організму від зовнішніх джерел радіації або внутрішньої абсорбції). Симптоми та динаміка є пропорційними отриманій дозі радіації і таким чином можуть допомогти визначити дозу іонізуючого опромінення.
Цереброваскулярний синдром — домінуючий прояв надзвичайно високих доз опромінення всього організму (> 30 Гр), завжди закінчується смертю. Продромальний період триває від декількох хвилин до 1 години після опромінення. Латентна фаза є нетривалою або відсутня взагалі. У пацієнтів розвивається тремор, судоми, атаксія та набряк головного мозку, і вони помирають протягом кількох годин або 1–2 днів.
Шлунково-кишковий синдром є домінуючим проявом після опромінення всього організму дозою від 6 до 30 Гр. Продромальні симптоми, часто виражені, виникають протягом приблизно 1 години та минають протягом 2 днів. Під час латентного періоду тривалістю від 4 до 5 днів відмирають клітини слизової оболонки ШКТ. Після загибелі клітин виникає невпинна нудота, блювання і діарея, які призводять до сильного зневоднення і електролітного дисбалансу, зниження об'єму плазми і судинного колапсу. Також може виникати некроз кишечника, що є сприяючим станом перфорації кишечника, бактеріємії та сепсису. Часто закінчується смертю. У пацієнтів, які отримали дозу > 10 Гр, можуть спостерігатися цереброваскулярні симптоми (що говорить про летальну дозу). В осіб, які вижили, також присутній гемопоетичний синдром.
Гемопоетичний синдром є домінуючим проявом після опромінення всього організму дозою близько 1–6 Гр і складається з генералізованої панцитопенії. Незначний продром може початися через 1–6 годин та тривати від 24 до 48 годин. Кількість стовбурових клітини кісткового мозку суттєво падає, але зрілі клітини крові в кровотоці здебільшого не уражаються. Винятком є циркулюючі лімфоцити, тому протягом декількох годин або днів після опромінення може з'явитися явна лімфопенія. Оскільки клітини в кровотоці помирають від старіння, вони не заміщуються в достатній кількості, що призводить до панцитопенії. Таким чином, пацієнти залишаються безсимптомними протягом латентного періоду тривалістю до 4,5 тижнів після опромінення дозою 1 Гр, поки прогресує затримка гематопоезу. Ризик виникнення різних інфекцій підвищується внаслідок нейтропенії (найбільш вираженої через 2–4 тижні) та зменшеного вироблення антитіл. Петехії та кровотеча зі слизових оболонок виникають внаслідок тромбоцитопенії, яка розвивається протягом 3–4 тижнів і може зберігатися протягом місяців. Анемія розвивається повільно, оскільки вже наявні еритроцити мають більш тривалий термін життя, ніж лейкоцити та тромбоцити. У пацієнтів, які вижили, спостерігається підвищена частота виникнення променево-індукованого раку, включаючи лейкози.
Променеве ураження шкіри — це ушкодження шкіри та підшкірних тканин внаслідок гострого опромінення дозою всього 3 Гр (див. таблицю Місцеве променеве ураження). Променеве ураження шкіри може виникати одночасно з гострою променевою хворобою або осередковим променевим ураженням, а ступінь його вираженості коливається від незначної транзиторної еритеми до некрозу. До відстрочених ефектів (> 6 місяців після експозиції) належать гіперпігментація та гіпопігментація, прогресуючий фіброз і дифузна телеангіектазія. Тонка атрофічна шкіра легко пошкоджується при незначних механічних травмах. Опромінена шкіра наражається на підвищений ризик розвитку плоскоклітинної карциноми. Зокрема, слід враховувати можливість радіаційного опромінення у пацієнтів, у яких спостерігається болючий опік шкіри, який не загоюється, і немає підтвердження термічної травми.
Осередкове променеве ураження
Опромінення майже будь-якого органу може мати як гострі, так і хронічні наслідки (див. таблицю Осередкове променеве ураження). У більшості пацієнтів ці побічні ефекти виникають внаслідок променевої терапії. До інших поширених джерел опромінення належать ненавмисний контакт з неекранованими опромінювачами для знезараження харчових продуктів, обладнанням для променевої терапії, обладнанням для рентгенівських дифракційних досліджень та іншими промисловими або медичними джерелами радіації, здатними випромінювати високі дози. Крім того, тривалий вплив рентгенівського випромінювання під час деяких інтервенційних процедур, які проводяться під флуороскопічним контролем, може призвести до променевого ураження шкіри. Зумовлені опроміненням рани або виразки можуть розвиватися протягом кількох місяців або навіть років. Пацієнти з тяжким променевим ураженням шкіри відчувають сильний біль і часто потребують хірургічного втручання.
Діагностика радіаційного опромінення та забруднення
Симптоми, ступінь тяжкості та затримка виникнення симптомів
Послідовна абсолютна кількість лімфоцитів і рівень амілази в сироватці
Діагноз визначається за даними анамнезу щодо опромінення, симптомами та ознаками, а також результатами лабораторних досліджень. Дебют, динаміка перебігу та тяжкість симптомів можуть допомогти визначити дозу опромінення і, таким чином, допомогти відсортувати постраждалих за ймовірними наслідками. Однак деякі продромальні симптоми (наприклад, нудота, блювання, діарея, тремор) не є специфічними, і слід враховувати інші причини, крім опромінення. У багатьох пацієнтів, які не отримали достатньої дози випромінювання для розвитку гострої променевої хвороби, можуть бути подібні неспецифічні симптоми, особливо після терористичного акту або аварії на реакторі, коли рівень тривожності високий.
Після гострого опромінення виконується загальний аналіз крові (ЗАК) з підрахунком лейкоцитарної формули та розрахунком абсолютної кількості лімфоцитів. Він повторюється через 24, 48 та 72 години після опромінення з метою визначення початкової дози опромінення та прогнозу (див. таблицю Зв'язок між абсолютною кількістю лімфоцитів, дозою опромінення та прогнозом). Відношення між дозою та кількістю лімфоцитів може бути порушене наявністю фізичної травми, яка може призводити до міграції лімфоцитів з інтерстиціальних просторів у судинну систему, збільшуючи тим самим кількість лімфоцитів (1, 2). Таке стресове збільшення є тимчасовим і зазвичай минає протягом 24–48 годин після фізичної травми. Це тимчасове підвищення кількості лімфоцитів може свідчити про хибно оптимістичний прогноз, поки кількість лімфоцитів не знизиться. Загальний аналіз крові повторюється щотижня для моніторингу активності кісткового мозку і за необхідності, спираючись на клінічний перебіг хвороби. Рівень амілази в сироватці зростає залежно від дози, починаючи через 24 години після значного опромінення, тому його вимірюють на вихідному рівні та щодня після цього. Інші лабораторні дослідження проводяться за умови їх доцільності.
Рівень С-реактивного білка (СРБ): рівень СРБ збільшується з дозою опромінення; за ним можна розрізняти пацієнтів з мінімальним та тяжким опроміненням.
Рівень цитруліну в крові: зниження рівня цитруліну свідчить про пошкодження шлунково-кишкового тракту.
Рівні fms-подібної тирозинкінази-3 (FLT-3) у крові: FLT-3 є маркером пошкодження системи кровотворення.
Інтерлейкін-6 (ІЛ-6): цей маркер запалення збільшується при вищих дозах радіації.
Кількісне визначення гранулоцитарного колонієстимулюючого фактора (Г-КСФ): рівні підвищуються при вищих дозах радіації.
Цитогенетичні дослідження з коефіцієнтом надмірного розсіювання: ці дослідження використовують для оцінки часткового опромінення організму.
Радіоактивне забруднення
При підозрі на забруднення необхідно обстежити все тіло за допомогою тонковіконного детектора Гейгера-Мюллера, під'єднаного до вимірювального пристрою (лічильника Гейгера), щоб визначити місце та ступінь зовнішнього забруднення. Крім того, для виявлення можливого внутрішнього забруднення ніздрі, вуха, рот та рани протирають вологими тампонами, які потім перевіряють лічильником. Якщо є підозра на внутрішнє забруднення, слід також провести аналіз сечі, калу та блювотних мас на радіоактивність.
Довідкові матеріали щодо діагностики
1. Toft P, Tønnesen E, Helbo-Hansen HS, et al: Redistribution of granulocytes in patients after major surgical stress. APMIS 102(1):43-48, 1994. doi: 10.1111/j.1699-0463.1994.tb04843.x
2. DeRijk R, Michelson D, Karp B, et al: Exercise and circadian rhythm-induced variations in plasma cortisol differentially regulate interleukin-1 beta (IL-1 beta), IL-6, and tumor necrosis factor-alpha (TNF alpha) production in humans: high sensitivity of TNF alpha and resistance of IL-6. J Clin Endocrinol Metab82(7):2182-2191, 1997. doi: 10.1210/jcem.82.7.4041
Прогноз при радіаційному опроміненні та забрудненні
Без медичної допомоги LD-50/60 (доза, за очікуваннями летальна для 50 % пацієнтів протягом 60 днів) для опромінення всього організму становить приблизно 3 Гр. Опромінення дозою > 6 Гр майже завжди є смертельним. Коли доза опромінення становить < 6 Гр, виживання можливе і зворотно пропорційне загальній дозі. Час до настання смерті зменшується з підвищенням дози. Смерть у пацієнтів із цереброваскулярним синдромом може наставати протягом періоду від кількох годин до кількох днів, а у пацієнтів із шлунково-кишковим синдромом — зазвичай від 2 днів до кількох тижнів. У пацієнтів з гемопоетичним синдромом смерть може настати протягом 4–8 тижнів через вторинну інфекцію або масивну кровотечу. Пацієнти, які отримали опромінення всього організму в дозах < 2 Гр, мають повністю одужати протягом 1 місяця, хоча можливі віддалені наслідки (наприклад, рак).
За умови надання медичної допомоги LD-50/60 становить 6 Гр. Окремі пацієнти виживають після опромінення в дозах аж до 10 Гр. Значущі супутні захворювання, ушкодження та опіки погіршують прогноз.
Лікування радіаційного опромінення та забруднення
В першу чергу потрібно лікувати тяжкі травматичні ушкодження або стани, що загрожують життю
Мінімізація ймовірності опромінення та забруднення медичних працівників
Лікування зовнішнього та внутрішнього забруднення
Іноді специфічні заходи для певних радіонуклідів
Запобіжні заходи щодо порушень імунної системи та їх лікування
Мінімізація запальної реакції
Симптоматичне лікування
Радіаційне опромінення може супроводжуватися фізичними ушкодженнями (наприклад, від опіку, вибуху, падіння). Супутня травма становить більшу безпосередню загрозу для життя, ніж радіаційне опромінення, і її слід лікувати негайно (див. Підхід до ведення пацієнта з травмою: оцінка та лікування). Травматологічна реанімація серйозно постраждалого має пріоритет перед деконтамінацією і не повинна затримуватися через очікування спеціального обладнання та персоналу для проведення деконтамінації. Стандартні універсальні запобіжні заходи, які зазвичай використовуються у травматології, забезпечують належний захист бригади інтенсивної терапії.
Докладна і достовірна інформація про особливості радіаційного ураження, зокрема його лікування, доступна на вебсайті Медичні заходи при подіях, що супроводжуються виділенням радіації, від Міністерства охорони здоров'я та соціального забезпечення США Цю інформацію можна завантажити на персональний комп’ютер або смартфон на випадок відсутності інтернету при радіаційній катастрофі. Міжнародною консультативною експертною групою, скликаною Всесвітньою організацією охорони здоров’я з метою розгляду якості доказів на підтримку різних рекомендацій щодо лікування, розроблено консенсусні клінічні рекомендації щодо оптимального лікування гострої променевої хвороби (ГПХ) (див. таблицю Лікування гострої променевої хвороби [ГПХ]).
Цінні поради та підводні камені
|
Підготовка
Об'єднана комісія вимагає, щоб усі лікарні мали протоколи, а персонал пройшов навчання з питань поводження з пацієнтами із забрудненням небезпечними матеріалами, зокрема радіоактивними. У разі виявлення радіоактивного забруднення пацієнтів необхідно якнайшвидше ізолювати у спеціально призначеному для цього місці (якщо це можливо реалізувати), провести деконтамінації та повідомити фахівця з радіаційної безпеки лікарні, органів охорони здоров’я, груп, що працюють з небезпечними матеріалами, та правоохоронних органів у визначеному порядку для дослідження джерела радіоактивності.
Якщо це можливо, поверхні у зоні лікування слід накривати пластиковою плівкою, щоб полегшити деконтамінацію приміщення. Ця підготовка в жодному разі не повинна мати перевагу над проведенням медичних процедур для стабілізації стану. Контейнери для відходів (позначені маркуванням «Увага, радіоактивні матеріали»), контейнери для зразків та лічильники Гейгера мають бути легкодоступними. Усе обладнання, яке контактувало з кімнатою або пацієнтом (включаючи обладнання швидкої допомоги), має залишатися ізольованим до підтвердження відсутності забруднення. Винятком є ситуація масового ураження, під час якої незначно забруднене критичне обладнання, таке як гелікоптери, транспорт швидкої допомоги, травматологічні кабінети, а також рентгенологічні, КТ та хірургічні відділення, слід швидко деконтамінувати та відновити їх роботу.
Персонал, залучений до лікування або транспортування пацієнта, має дотримуватися стандартних запобіжних заходів, користуватися шапочками, масками, халатами, рукавичками та бахілами. Використане спорядження слід помістити в спеціально позначені мішки або контейнери. Для контролю радіаційного опромінення слід використовувати індивідуальні дозиметри. З метою мінімізації опромінення персонал може працювати позмінно, а вагітні працівниці не повинні допускатися у зону лікування.
Оскільки від більшості контамінованих пацієнтів очікується лише невисокий рівень випромінювання, медичний персонал, який надає допомогу типовим пацієнтам, навряд чи отримає дози, що перевищують професійний ліміт (0,05 Зв/рік). Навіть у крайньому випадку, працюючи з опроміненими під час аварії Чорнобильського ядерного реактора постраждалими у лікарні, медичний персонал отримав дозу < 0,01 Зв. Декілька авторитетних джерел дозволяють припустити, що доза до 0,5 Гр може вважатися прийнятним ризиком для рятувальної діяльності.
Зовнішня деконтамінація
Типова послідовність та пріоритети
Видалення одягу та зовнішніх забруднень
Деконтамінація ран перед деконтамінацією непошкодженої шкіри
Першочергове очищення найбільш контамінованих ділянок
Використання дозиметра для моніторингу прогресу деконтамінації
Деконтамінацію продовжують доти, доки забруднення не зменшиться до рівня в 2–3 рази вище показників фонового випромінювання, або доки спроби деконтамінації не втратять ефективність
Одяг слід видаляти обережно, щоб звести до мінімуму поширення забруднення, та помістити в контейнери зі спеціальним маркуванням. Видалення одягу усуває приблизно 90% зовнішнього забруднення. Сторонні предмети слід вважати забрудненими, поки не їх перевірять за допомогою дозиметра.
Забруднені рани знезаражують перед неушкодженою шкірою. Їх промивають фізіологічним розчином і обережно очищують хірургічною губкою. За наявності залишкового забруднення після декількох спроб очищення може бути здійснена мінімальна санація країв рани. Санація за межами рани не потрібна, хоча наявні радіоактивні уламки можуть мати дуже високі показники радіаційного опромінення, тому їх слід видалити за допомогою довгого пінцета або подібного пристрою та помістити в свинцевий контейнер.
Забруднену шкіру та волосся промивають теплою водою з м'яким миючим засобом, доки дозиметр не покаже рівні в 2–3 рази вище показників фонового випромінювання, або доки послідовні промивання не продемонструють відсутність значущого зниження рівнів забруднення. Усі рани під час миття накривають, щоб запобігти потраплянню в них радіоактивного матеріалу. Обробка може бути інтенсивною, але не повинна ушкоджувати шкіру. Нігтям і шкірним складкам зазвичай потрібно приділяти особливу увагу. Волосся, на якому залишається забруднення, зрізають ножицями або електричними машинками для стрижки. Гоління слід уникати. Стимуляція потовиділення (наприклад, вдягання гумової рукавиці на забруднену руку) може допомогти видалити залишкове забруднення шкіри.
Опіки промивають лагідно, а не труть, оскільки тертя може посилити ушкодження. Подальші зміни пов'язки допомагають усунути залишкове забруднення.
Деконтамінація не потрібна пацієнтам, які зазнали опромінення зовнішнім джерелом і не були забруднені.
Внутрішня деконтамінація
Радіоактивний матеріал, який потрапив у шлунково-кишковий тракт, необхідно негайно видалити шляхом стимулювання блювоти або промивання шлунку, якщо експозиція відбулася недавно. При забрудненні ротової порожнини показане часте її промивання фізіологічним розчином або розведеним перекисом водню. Для деконтамінації уражених очей їх промивають струменем води або фізіологічного розчину, спрямованим латерально, щоб запобігти забрудненню носослізної протоки.
Терміновість і важливість використання більш специфічних заходів лікування залежить від типу та кількості радіонукліду, його хімічної форми і метаболічних характеристик (наприклад, розчинності, спорідненості до певних органів-мішеней), шляху забруднення (наприклад, вдихання, ковтання, контамінація ран), а також ефективності терапевтичного методу. Рішення щодо лікування внутрішнього забруднення вимагає знання потенційних ризиків. Рекомендується консультація зі спеціалістом (наприклад, Центри з контролю та профілактики захворювань [Centers for Disease and Control and Prevention, CDC] або Центр надання невідкладної допомоги при радіаційному ураженні / навчальний центр [REAC/TS]).
Сучасні методи видалення радіоактивних забруднень з організму (декорпорація) включають наступне.
Насичення органу-мішені (наприклад, калію йодидом [KI] для ізотопів йоду) (див. CDC: калію йодид [KI])
Хелатування в місці потрапляння або в рідинах організму з подальшим швидким виведенням (наприклад, диетиленетриамін пентаацетат [ДТПА] кальцію або цинку для америцію, каліфорнію, плутонію та ітрію) (див. CDC: ДТПА)
Прискорення метаболічного циклу радіонукліда шляхом ізотопного розведення (наприклад, вода для водню-3)
Преципітація радіонукліда у просвіті кишечника з подальшою екскрецією калу (наприклад, розчини кальцію або алюмінію фосфату для стронцію-90)
Іонообмін у шлунково-кишковому тракті (наприклад, берлінська лазур для цезію-137, рубідію-82, талію-201) (див. CDC: берлінська лазур)
Оскільки серйозна аварія на ядерному реакторі, при якій відбувається викид продуктів розпаду в навколишнє середовище, може піддавати великі групи людей впливу радіоактивного йоду, декорпорація з пероральним застосуванням калію йодиду вивчалася дуже ретельно. Калію йодид насичує йодні рецептори щитовидної залози — це запобігає поглинанню залозою радіоактивного йоду, що є основною причиною захворюваності. Калію йодид ефективний у > 95 % випадків при застосуванні в оптимальний час (за 1 годину до експозиції). Однак ефективність значно знижується з часом (ефективність ~80 % через 2 години після експозиції, а прийом більше ніж через 24 години після експозиції не забезпечує захисту). Калію йодид можна приймати у вигляді таблеток або у вигляді перенасиченого розчину (доза: дорослі та діти з масою тіла > 68 кг — 130 мг; вік 3–18 років [< 68 кг] — 65 мг; вік 1–36 місяців — 32 мг; вік < 1 місяця — 16 мг). Ця сполука ефективна лише щодо внутрішнього зараження радіоактивними ізотопами йодиду і не має переваг при внутрішньому забрудненні будь-якими іншими радіоактивними елементами. Більшість інших лікарських препаратів, які використовуються для декорпорації, є значно менш ефективними та знижують отриману пацієнтом дозу опромінення лише на 25–75 %. Протипоказаннями до застосування калію йодиду є алергії на йод і певні ураження шкіри, пов’язані з чутливістю до йоду (наприклад, герпетиформний дерматит, уртикарний васкуліт).
Специфічне лікування
За потреби проводиться симптоматичне лікування, що включає лікування шоку та гіпоксії, полегшення болю і тривожності, а також в/в введення седативних препаратів (лоразепаму в дозі 1–2 мг в/в за потреби) для контролю судом, протиблювотних препаратів (метоклопрамід 10–20 мг в/в кожні 4–6 годин, прохлорперазин 5–10 мг в/в кожні 4–6 годин, або ондансетрон 4–8 мг в/в кожні 8–12 годин) для контролю блювання, а також призначення пероральних протидіарейних засобів (каолін/пектин 30–60 мл при кожному рідкому випорожненні або лоперамід 4 мг на початку, а потім по 2 мг при кожному рідкому випорожненні) для усунення діареї.
Специфічного лікування цереброваскулярного синдрому немає. Летальний кінець є неминучим, допомога має бути спрямована на створенні комфортних для пацієнта умов.
Шлунково-кишковий синдром лікується агресивною інфузійною реанімацією та відновленням електролітів. Щоб розвантажити кишечник, слід розпочати парентеральне харчування. Пацієнтам із підвищенням температури тіла слід негайно розпочати терапію антибіотиками широкого спектру дії (наприклад, іміпенем 500 мг в/в кожні 6 годин). Найбільш ймовірною причиною смерті залишається септичний шок внаслідок генералізованої інфекції.
Лікування гемопоетичного синдрому подібне до лікування гіпоплазії і панцитопенії кісткового мозку з будь-якої причини. Для лікування анемії та тромбоцитопенії слід проводити трансфузії препаратів крові, а гемопоетичні фактори росту (гранулоцитарний колонієстимулюючий фактор і гранулоцитарно-макрофагальний колонієстимулюючий фактор) і антибіотики широкого спектру дії слід призначати для лікування нейтропенії та нейтропенічної лихоманки відповідно (див. Лікування нейтропенії та лімфопенії). Пацієнтів з нейтропенією також слід помістити у зворотну ізоляцію. При опроміненні всього організму в дозі > 4 Гр вірогідність відновлення кісткового мозку низька, і слід якомога швидше ввести гемопоетичні фактори росту. Для лікування мієлосупресії, викликаної опроміненням, можна використовувати філграстим. Трансплантація стовбурових клітин має обмежений успіх, але при дозі опромінення від > 7 і до 10 Гр слід розглянути її доцільність.
Корисним може бути застосування цитокінів. Рекомендованими лікарськими препаратами та дозами є:
Філграстим (Г-КСФ) 10 мг на кілограм ваги пацієнта (10 мкг/кг) на добу у вигляді підшкірної ін'єкції. Слід вводити якомога скоріше після підозрюваного або підтвердженого радіаційного опромінення в дозах більше 2 грей (Гр).
Сарграмостим (гранулоцитарно-макрофагальний колонієстимулюючий фактор [ГМ-КСФ]) 5–10 мкг/кг підшкірно один раз на добу або 200–400 мкг/м2 підшкірно один раз на добу
Пегфілграстим (пегільований Г-КСФ) 6 мг підшкірно одноразово
Променеві рани або виразки, які довго не загоюються, можна лікувати шляхом трансплантації шкіри або інших хірургічних процедур.
Окрім регулярного контролю для виявлення ознак певних захворювань (наприклад, офтальмологічне обстеження на предмет катаракти, дослідження функції щитоподібної залози на предмет захворювань щитоподібної залози), ніякого спеціального моніторингу, скринінгу або лікування з приводу ушкодження конкретного органу або для виявлення раку немає.
Профілактика радіаційного опромінення та забруднення
Захист від радіаційного опромінення досягається шляхом уникання забруднення радіоактивною речовиною, мінімізації тривалості опромінення, максимізації відстані від джерела радіації та екранування джерела. Під час деяких процедур візуалізації, де застосовується іонізуюче випромінювання, і під час променевої терапії, слід захищати свинцевим екраном частини тіла, які знаходяться поблизу, але не є мішенню процедури візуалізації або терапії, наскільки це можливо.
Хоча екранування персоналу свинцевими фартухами або комерційно доступними прозорими екранами ефективно зменшує вплив низькоенергетичних розсіяних рентгенівських променів під час діагностичних та інтервенційних візуалізуючих досліджень, ці фартухи та екрани практично ніяк не зменшують вплив високоенергетичних гамма-променів, джерелом яких є радіонукліди, що можуть бути використані при терористичному акті або потрапити у довкілля в разі аварії на ядерній електростанції. У таких випадках звести до мінімуму дозу опромінення можуть наступні заходи: використання стандартних запобіжних заходів, проведення деконтамінації та дотримання дистанції від контамінованих пацієнтів тоді, коли їм активно не надається допомога.
Увесь персонал, який працює навколо джерел випромінювання, має носити індивідуальні дозиметри, якщо вони піддаються ризику отримати дозу опромінення > 10 % від максимально допустимої робочої дози (0,05 Зв). Індивідуальні електронні дозиметри допомагають контролювати кумулятивну дозу, отриману під час інциденту.
Реагування громадськості
Після широкомасштабного високорадіоактивного забруднення довкілля внаслідок аварії на ядерній електростанції або навмисного викиду радіоактивного матеріалу вплив опромінення можна зменшити будь-яким із наступних шляхів:
перебування в укритті на місці;
евакуація із забрудненої зони.
Ефективність обраного методу залежить від багатьох специфічних факторів, зокрема:
часу, що минув після первинного викиду радіоактивного матеріалу;
чи викиди зупинилися або продовжуються;
погодних умов;
наявності та типу сховища;
умов евакуації (наприклад, дорожній рух, наявність транспорту).
Громадськість повинна дотримуватись порад місцевих посадових осіб органів охорони здоров'я, що передаються через системи сповіщення про надзвичайні ситуації. Якщо людина має сумніви, то найкращим варіантом є використання укриття на місці, доки не з’явиться додаткова інформація. Якщо рекомендується перейти в укриття, краще використовувати центр бетонної або металевої споруди вище або нижче поверхні землі (наприклад, у підвалі). Якщо сталась детонація ядерної зброї, слід якомога швидше сховатися у найближчому укритті на перші кілька годин після вибуху, а потім дотримуватися вказівок працівників місцевої аварійно-рятувальної служби.
Постійні та чіткі повідомлення від органів охорони здоров’я можуть стримати паніку та зменшити кількість непотрібних візитів до відділення невідкладної допомоги людей з низьким рівнем ризику, тим самим запобігаючи перевантаженню відділення невідкладної допомоги. Такий план доведення інформації має бути розроблений до виникнення будь-якої події. Рекомендується створити план зниження попиту на ресурси відділення невідкладної допомоги, запропонувавши альтернативне місце для надання першої допомоги, деконтамінації та консультування людей без невідкладних медичних проблем.
Люди, які живуть у межах 16 км (10 миль) від ядерної електростанції, повинні мати доступ до таблеток калію йодиду. Ці таблетки можна придбати в місцевих аптеках та деяких державних органах охорони здоров’я.
Профілактичні лікарські препарати
Було показано, що радіопротекторні препарати, як-от тіолові сполуки з властивостями захоплення вільних радикалів, знижують смертність при застосуванні до або під час опромінення у пацієнтів, які отримують хіміотерапію та/або променеву терапію. Щоби продемонструвати їх користь при немедичному радіаційному опроміненні (наприклад, під час аварій на атомних електростанціях) необхідні додаткові дослідження.
Аміфостин є потужним ін'єкційним радіопротекторним засобом із цієї категорії. Він застосовується в клінічних умовах для профілактики ксеростомії у пацієнтів, які отримують променеву терапію. Побічні ефекти включають нудоту та блювання, гіпотензію та зниження рівня кальцію в сироватці. Вплив цього лікарського препарату на дитину в утробі матері може викликати появу вроджених вад.
Паліфермін, фактор росту епітелію шкіри та слизових оболонок, є модифікованою версією природного людського білка, який називається фактором росту кератиноцитів (KGF), який виготовляється в лабораторії. Він використовується для зниження ймовірності розвитку тяжкого мукозиту та скорочення тривалості мукозиту у пацієнтів, які отримують високі дози хіміотерапії та опромінення з подальшою консервацією стовбурових клітин. Паліфермін може взаємодіяти з гепарином, тому внутрішньовенні катетери перед введенням паліферміну та після нього слід промивати фізіологічним розчином. До побічних ефектів належать висип, панкреатит, підвищення температури тіла та периферичний набряк. Вплив цього препарату на дитину в утробі матері може викликати появу вроджених дефектів. Доза становить 60 мкг/кг один раз на добу.
Додаткова інформація
Можуть бути корисними наведені нижче англомовні ресурси. Будь ласка, зверніть увагу, що ПОСІБНИК не несе відповідальності за зміст цих ресурсів.
Singh VK, Seed TM: The efficacy and safety of amifostine for the acute radiation syndrome. Expert Opin Drug Saf 18(11):1077-1090, 2019. doi: 10.1080/14740338.2019.1666104
Центри з контролю та профілактики захворювань, надзвичайні ситуації зумовлені радіацією: інформація для медичних працівників. Цей ресурс містить рекомендації та посилання на навчальні ресурси.
Центр надання невідкладної допомоги при радіаційному ураженні / навчальний центр Міністерства енергетики США (REAC/TS): Ця організація надає цілодобові консультації жителям США, які цього потребують. У робочий час: (865) 576-3131. У позаробочий час та вихідні дні: (865) 576-1005. (Запитати REAC/TS). Електронна пошта: reacts@orau.org.
Медичні заходи при подіях, що супроводжуються виділенням радіації, від Міністерства охорони здоров'я та соціального забезпечення США: цей безцінний ресурс містить стислі та актуальні авторитетні вказівки щодо клінічного ведення постраждалих від радіаційного ураження для всіх рівнів медичних працівників.